Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Программа'
профессор Столяров Иван Игнатьевич (Московский государственный университет им. М.В. Ломоносова) Особенности модернизации российской экономики в услови...полностью>>
'Автореферат'
Защита состоится «23» октября 2013 года в 15:00 часов на заседании диссертационного совета ДМ 521.003.02 при Современной гуманитарной академии по адре...полностью>>
'Отчет'
ОСОБОЕ ВНИМАНИЕ ОБРАТИТЕ НА ТО, ЧТО ОБЯЗАТЕЛЬНО В КАЖДОЙ ДИСТАНЦИИ НАДО ПРОСТАВИТЬ 25ти/50ти МЕТРОВЫЙ БАССЕЙН, в зависимости от того, по какой воде бу...полностью>>
'Решение'
В соответствии с Федеральным законом от 06.10.2003 года (в действующей редакции) № 131-ФЗ «Об общих принципах организации местного самоуправления в Ро...полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:
Информация о документе
Дата добавления:
Размер:
Доступные форматы для скачивания:

Домовласники Харківської, Олександрівської, Катеринославської, Миколаївської вулиць здавали перші поверхи під магазини. Вивіски, реклама служили прикрасою будівель у центральній частині міста. На серії дореволюційних листівок Бахмуту видно різноманітність вивісок, що містили відомості про власника, постачальників товарів, асортимент.

Дума покладала на власників магазинів і лавок мощення тротуарів, прибирання їх, посадку дерев. Торговою рекламою були заповнені бахмутські газети. У «Народній газеті» (№39, 1013 р.) Г.Г. Агуф, власник магазину годинників, що існував 25 років і розташовувався у будівлі управи, переконував городян в тому, що «Омега» - найвірніший годинник в світі («За вірність ходу ручаюся, в іншому випадку повертаю гроші назад»). Склад землеробських знарядь Н.П. Гушнера (по Миколаївській вулиці) пропонував сільськогосподарську техніку - від грабель до американських косарок «Дірінг» і запчастин до них. Конкуруюча фірма «І.І. Найговзен і Я.С. Фрідман» (по Олександровській вулиці в будинку купця Карталова) пропонувала брички, тачанки. Фірма «Рувім Гуревіч і Син» пропонувала все від кам'яного вугілля «всіх сортів» і марок до «бричок, ходів, мажар, землеробських машин і знарядь першокласних заводів». Чавуноливарний і механічний завод Товариства «Ремпель і Курц» пропонував машини для виробництва черепиці, тротуарних плит. Магазини М.І. Штафінського і М. Локшина пропонували чоловічий одяг («Донецьке слово» від 08.06.1912 р.).

Цікаву інформацію про торгові заклади Бахмуту і повіту містили щорічні «Адреси-календарі Катеринославської губернії». Рекламувалися «залізо-скобяні магазини Георгія Матвійовича Карталова, Назарія Степановича Міленкова, Івана Олександровича Опаренка», «меблево-дзеркальний магазин Товариства Корсунського і Остроухова», «оптово-роздрібна бакалійна торгівля спадкоємців С.Д. Липарєва, «винно-бакалійний магазин Д. Міганаджієва», «модно-галантерейний магазин Л.О. Мордковича», «торгівельно-промислове Товариство Бахмутської металевої справи з складами будівельних і рудникових матеріалів», «перший універсальний магазин Л.М. Браславського - велосипеди, швейні машинки, грамофони, платівки», «торговий Будинок А. і Р. Розенцвайг – готовий одяг чоловічий, жіночий, дитячий», «суконно-мануфактурний магазин Товариства К.Г. Салтикова і Л.Г. Абазієва».

Протягом II-ї половини ХIХ ст. змінювався асортимент товарів. Якщо в 1866 р. це були «тканини різних цін бавовняні, шовкові, паперові, вироби мідні і залізні, скло, кришталь, фаянс, порцеляновий, глиняний і дерев'яний посуд, кава, чай, бакалійні товари, рогата худоба і вівці різних порід, табуни коней, що приганяли навіть з Області Війська Донського, Кубанської області, Ставропольської і Таврійської губерній», то в 1896 р. зі всього реалізованого на ярмарках товару 38% складали худоба, коні і вівці; галантерея, бакалія - 3%. Продавалися риба, хліб, земле бробний реманент і знаряддя, будівельний ліс і дрова, дьоготь, екіпажі і брички, залізні вироби. Навіть ікони невеликими партіями.

Яскравим прикладом конфліктів майнових інтересів діячів Бахмутської Думи у ІІ-й половині ХІХ ст. стала історія з виходом книги С. Крамарєва у Одесі 14 липня 1882 р. «Записка з приводу виразу Бахмутського міського Голови 12 травня 1882 р. «КРАЩЕ СЛУХАТИ УПРАВУ, А НЕ УЯВНИХ ДОБРОДІЙНИКІВ».

За його оцінкою, Дума і Управа Бахмуту отримали право безконтрольно розпоряджатися майновими правами.

Крамарєв писав: «...Що твориться в Бахмутській Думі під керівництвом однієї особи, яка встановила порядок всупереч 64 ст. Міського положення вирішувати такі питання, котрі будь-що не співпадають з його поглядами, шляхом закритого балотування (не запитуючи Думу, яким способом вона бажає вирішувати питання) і цим способом відкидати самі корисні заяви і пропозиції”.

Протест викликали рішення з питань відрядження за пропозицією гласного Пєданова гласного Шабашева до Петербургу через невиконання зобов'язань Донецькою залізницею по будівництву мостів і шосе. Поїздка повинна була бути за їх рахунок, але Голова Й.М. Клейменов змінив рішення в Журналі засідань Думи (фактично підробив його) про видачу Шабашеву 100 рб. З 45 гласних Голову підписами підтримали 22, але при розслідуванні ще 1 відмовився від підпису.

У 1876-77 рр. гласні Пєданов і Нордберг одержували 600 рб. для поїздки до Петербургу, на що була ухвала Думи.

Крамарєв звинуватив Голову Клейменова в небажанні відкривати повну чоловічу гімназію.

У 1882 р. перетнулися інтереси А. Скараманги і давнього партнера її чоловіка колишнього Голови В.А. Ангеліді і промисловця, купця 2 гільдії і Голови Думи Й.М. Клейменова. Саме «адвокатом» Скараманги-Ангеліді і супротивником Й. Клейменова виступив С. Крамарєв. Він звинуватив Клейменова фактично в лобіюванні своїх інтересів по видобуванню солі. Клейменов уклав договір з селянами Покровського 6 серпня 1880 р. на 30 років оренди 13,8 тис. десятин з платнею по 1600 рб. на рік (75 коп. дес., 8 рб. в рік), правом монополії на видобування солі і забороною кому-небудь ще будувати дороги на цій землі. Через 30 років Клейменов залишав селянам тільки будівлі, а всю техніку повинен був забрати собі, демонтувати.

Бахмутські ярмарки з 1895-1898 рр., як в цілому по Україні і Росії, у зв'язку із зростанням магазинної торгівлі стали набувати оптово-сільськогосподарського характеру - торгівля великою рогатою худобою, кіньми, вівцями.

Збори з ярмарку, як джерело надходження в міську казну, зменшувалися: в 1896 р. - 5435 рб., в 1899 р. - 2853 рб.

До 1907 р. в Бахмуті ярмарки тривали по 3 дні, з 1909 р. було три великі щорічні ярмарки. Товарообіг ярмарків впав до 150 тис. рб. Тому міська Дума винесла місце для ярмарків скотарства в район Броварів, створивши там «Кінну площу», за перебування протягом дня торговець платив по 20 коп. з коня, 12 коп. з бика або корови, по 1 коп. за вівцю.

Багато заможних бахмутчан, власників двох, а то і більшої кількості будинків, частину з них перетворювали на «прибуткові», тобто здавали в наймання. Цим не гидували навіть дуже багаті люди. Вартість оренди і комірне в приватних будинках були високі і квартири в цих будинках призначалися не для бідних (для сезонних робітників по клопотанню комітету громадського здоров'я в 1896 р. був побудований барак), хоча ціни були цілком доступні для людей із середнім достатком.

Центрами сільських ярмарків були села Камишуваха, Скотувате, Грішино, Калинівка, Верхнє.

У Бахмуті Дума вела облік всього, що привозилося і продавалося в місті – цим займалося 3-4 члени Управи. У місті проводилося щорічно по чотири ярмарки, по сім днів кожна, з оборотом 0,6 - 1 мільйон рб. Дума ніколи не дозволяла піднімати ціни на м'ясо і хліб! Була межа цін на квітень-вересень, що затверджувалася щорічно.

У 1909 р. в центрі Бахмутського базару був споруджений критий м'ясний ринок, що сприяло “зміні азіатського вигляду базару”. З 1909 р. (з 1 квітня до 1 вересня) міською Думою була дозволено встановлення на тротуарах парусинових наметів для дрібної торгівлі морозивом і прохолоджуючими напоями (торгувати вином і пивом заборонялося). Це могло - продаж міцних напоїв - ускладнити “необхідний за ними поліцейський і акцизний нагляд”. За намет платили в сезон 25 рб.

КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО

Дума пеклася про розвиток місцевої промисловості, створювала їй і торгівлі режим максимального сприяння. Достатньо сказати, що місцеві промисловці виписали з Європи в 1875 р. чавунні труби і насоси для міського водогону, а уряд дозволив все увезти до Росії безмитно.

Водогін давав у резервуар щодоби 80 тис. відер, 9 тис. відер щодня через мережу в 9 верст подавалося в місто через 8 водорозбірних колонок.

Однією з перших в Донбасі була побудована прекрасно оснащена на ті часи електростанція в 1913 р., обладнана дизелями і генераторами німецького виробництва. ЇЇ обслуговували інженери з Німеччини і Бельгії. Ще в 1904 р. Дума доручила міському Голові В.І. Першину “поклопотатися про найшвидше освітлення міста електрикою”. У зв'язку з браком міських коштів міністерство фінансів дозволило заснувати іноземну концесію, з 1909 р. будівництвом займався Торговий Дім "Н. Феттер і Е. Гінкель у Москві". Контракт був укладений на 25 років. Проте в грудні 1912 р. контракт був переданий акціонерному Товариству “Телефон”.

Будівля електростанції збереглася до 2004 р. і була пам'ятником архітектури, науки і техніки. Варварськи зруйнована.

48 громадян Бахмуту у 1881 р. ходатайствували перед Думою про збір з товарів, що провозяться містом. З метою залучення додаткових засобів для впорядкування Бахмуту і щорічних ярмарків міська Дума звернулася в 1903 р. до Господарського департаменту МВС з проханням про встановлення зборів від 1/8 до 1/2 копійки з пуда що доставляються в Бахмут товарів по залізниці. Державна Рада і цар Микола II дозволили збирати по півкопійки з пуду товарів, що привезли, 5 років, що дало 83,2 тис. рб. для замощення вулиць Миколаївської, Великої і Малої Харківської, Соборної по всій їх довжині.

Мощення тротуарів гранітною бруківкою було передано купцю Абраму Дуліну, камінь поставляв Зайцевський селянин Ілля Симко.

До так званої "сфери громадського харчування" в Бахмуті відносилися 6 готелів з номерами, 5 Заїжджих дворів, 7 трактирів, 2 ресторани, 2 їдальні, 2 харчевні, "чайна" і 25 пивних лавок.

РОЗВИТОК ШЛЯХІВ ТА ЗВЯЗКУ

В Указі імператриці Катерини від 25 червня 1773 р. військовому отаману Війська Донського Івану Суліну наказувалося забеспечити безперешкодне фукціонування поштового тракту на Бахмут.

У Катеринославській губернії з 1869 р. працювала губернська поштова контора, яка була частиною поштових установ України і входила до складу 11 поштових округів Російської імперії. Губернській поштовій конторі були підпорядковані контори повітів у Таганрозі, Бахмуті, Ростовській фортеці, Павлограді, Новомоськовському, Олександровці, Луганському заводі, Маріуполі, Верхньодніпровському, Слов'яносербську.

У 1808 р. тут був складений проект поштової станції (пошта, склад, стайня, заїжджий двір та ін.) на шляху з Центральної Росії на Кавказ. У «Поштовому Шляховику» від 1871 р. в алфавітному списку міст, містечок і поштових станцій Російської імперії, вказано, що місто Бахмут має свій номер шляховика 21 99. У розділі I «Покажчик найкоротших доріг і відстаней від С.-Петербурга і Москви до всіх місць Російської Імперії та інших місць, де знаходяться Поштові Контори та Відділення» вказано верст від С.-Петербурга - 1586; від Москви — 982. Відкритий у 1858 р. поштовий тракт пов'язував Бахмут з Маріуполем, що надавало можливість мати постійний зв'язок із південною частиною імперії з виходом до моря.

Не дивлячись на те, що Бахмутський повіт був одним з найбільших серед повітів Росії, рівень поштових послуг, що надавалися, був украй низьким. Відсутність поштових зв'язків усередині повіту створювала для населення масу незручностей (у 1860 р. тут проживало більше 12 тис. чоловік).

Впродовж багатьох років на сесіях Думи на розгляд виносилося питання про організацію земської пошти і відкриття поштово-телеграфної контори. Відкриття в селах поштових відділень можливо було лише там, де можна було розраховувати на здобуття високого доходу, або там, де місцеве населення давало зобов'язання протягом трьох років безоплатно возити пошту, надавати для пошти приміщення, а також містити штат працівників. Ці умови були визначені Поштовим департаментом у 1831 р. - «Про заклад вольних почт»: «при нинішньому образі пристрою в поштовій гоньбі вміст поштових станцій і не входить в прямий обов'язок поштового начальства, але самий успіх закладу вольної пошти вимагає з потреби, щоб вони полягали під веденням не різних начальств, які нині мають вплив на поштові станції, а одного поштового, місцеві ж губернські, міські та земські начальства зобов'язалися тільки, по вимогах поштових контор, сприяти, зі свого боку, всіма залежними від них засобами в тих випадках, де сприяння їх виявиться потрібним».

Бахмутська поштово-телеграфна контора 2-го класу була відкрита на вул. Великій Харківській (будівля збереглася до теперішнього часу по вул. Артема міста Артемівська). Було заплановано поетапне створення близько 40 поштових станцій у 20 волостях.

Класність контори була обумовлена об'ємом оброблюваної пошти, кількістю обслуговуваного населення. Залежно від класності поштової контори затверджувався штат працівників. Так, штат губернської контори 2-го класу складався з 23 чоловік. Були визначені наступні посади: поштмейстер, його помічник, контролер або бухгалтер, письмоводитель, унтер-офіцер, три старших і три молодших сортувальників, десять листонош і два вартуючи. Чиновники, за винятком сортувальників і листонош, разборщиків, станційних доглядачів і канцелярських службовців, призначалися і звільнялися за рішенням Поштового департаменту.

Для оплати письмової кореспонденції, що пересилається, 20 березня 1901 р. в обіг були введені земські марки Бахмутського повіту. Експедицією Заготовляння Державних Паперів (С.-Петербург) були віддруковані дві марки: лілово-коричнева номіналом 1 коп. і жовто-зелена номіналом 3 коп. Наклад кожної марки – 30 тис. екземплярів. Марки були на білому папері, в аркуші – 25 штук (5х5), мали лінійні зубцовку 13 (розділені між собою перфорацією). На марках був змальований герб міста Бахмута.

Перевезення пошти здійснювалося один раз на тиждень по поштовому тракту, маршрут був замкнутий.

Поширення друку, як один із видів діяльності поштової служби було введено Постановою Міністерства внутрішніх справ по поштовій частині від 28 травня 1910 р., в якому вказувалося, що в усіх установах поштово-телеграфного відомства вводиться прийом підписки з 1911 р. «на внутрішні почасові видання».

Діяльність земських поштових служб і волосних правлінь регламентувалася поштовими правилами: в «Урядовому віснику за 1899 рік» (№ 150) було опубліковано розпорядження Міністерства внутрішніх справ Росії про тимчасові поштові правила, в яких вказувалося, що волосні правління мали право виробляти прийом і видачу простій і замовленій кореспонденції, а також здійснювати продаж знаків поштової оплати. «Тимчасові правила про виробництво поштових операцій у волосних правліннях» були «високо затверджені» 24 січня 1900 р. Для виробництва поштових операцій необхідно було мати поштовий інвентар: штемпель для поштової кореспонденції (календарний штемпель); два мастичні штемпелі для замовленої кореспонденції і для грошових переказів; великий і малий страховий друк; доплатний штемпель. Наявність календарного штемпеля була викликана необхідністю погашати марки, наклеєні на конверти, тим самим унеможливлювалося їх повторного використання. Відтиск штемпеля проставлявся для позначення місця і дати прийому письмової кореспонденції (для штемпелювання письмової кореспонденції застосовувалася фарба чорного кольору). Земська пошта мала свої іменні календарні штемпеля, на яких значилося назви повіту, міста і приналежність до губернії.

Послуги земської поштової служби були доступні за вартістю для всіх верств населення. Так, в 1909 р. в Бахмуте денний заробіток складав 1,3-1,6 рб. на день. Вартість пересилки листа складала 2,3% від денного заробітку. Маючи розгалужену мережу шосе і залізниць, Земство зберігало систему поштових станцій, утримання коня обходилося в 400-600 рб. на рік, Земство впорядкувало видачу «квитків», «відкритих листів», систему перевезень. У зв'язку з повідомленням наглядача пошти в Селідовому, Гришиному, Економічному М. Браїловського про загибель 42 коней, Земство виділило йому 1500 рб. компенсації.

У Бахмуті земський поштовий Пункт, на думку гласних, був в незадовільному стані, було 50 коней, 25 кучерів і екіпажів.

З грудня 1854 р. Державна Рада Росії почала розгляд етапів будівництва поштового тракту з Бахмуту до Маріуполя. Керував будівництвом генерал-інженер Аннєнков. Контроль за будівництвом здійснював Катеринославський губернатор генерал-лейтенант Адерберг. До 1858 р. на поштовому тракті було побудовано 8 поштових станцій з постійними будовами, на кожній станції було по 5 пар коней. Кошторисом передбачалося виділення на утримання станції 4780 рб. сріблом в рік і до 10 тис. рб. коштів, що поступали у вигляді земського дорожнього збору з населення повіту.

Станції на поштовому тракті були передані в оренду (посесію): Михайлівська і Новомихайлівська станції - купцю Фроїму Розенбергу (по 145 рб. з пари коней), Микитівська, Скотоватська і Авдіївська - брату Соломону Розенбергу (по 100 рб. з пари коней), Карлівська, Чердаклінська - міщанину Стемковському.

Будівництво транспортного сполучення між првітовими містами Бахмутом і Маріуполем, швидше за все, було пов'язано з наслідками Кримської війни, де бездоріжжя в поразці Росії зіграло важливу роль.

У зв'язку з поганою мережею залізниць у 90-ті рр. продовжували функціонувати кінні станції на трактах. Земськими станціями в повіті користувалися урядовці, лікарі, чини поліції. На 35 станціях було 250 коней. Земство виділяло щорічно на їх утримання 32 тис. рб. Був випадок повернення фельдшеру Шультинської волості 4 рб., витрачених ним на наймання приватного коня до хворого. Наголошувався поганий стан Бахмутської і Олександро-Шультинської станцій, доглядач останньої був оштрафований на 2 рб. за «невчасну відправку пакетів по екстрених квитках».

У 1872 р. в Бахмуті міська Дума встановила податок з промишляючих легковим візництвом екіпажів в сумі 3,25 рб. в рік. Віце-директор Господарського департаменту МВС Вишняков вказував, що податок береться з легкових і тяглових візників, з кожного коня, сплата проводиться щорічно в квітні і жовтні.



Похожие документы:

  1. Список научных работ С. И. Татаринова. Работы по истории первобытного общества, древнему ремеслу и раннему средневековью. Археологические открытия в СССР в 1973году

    Документ
    ... доби бронзи Східної України. Автореферат дисерт. канд..наук ... знавства Бахмутського краю // Історія України. Маловідомі імена, под ... ХХ1 століття. Музеї України. 2005, №3-4 89. Часов ... що маємо// Праці Центру пам»яткознавства НАНУ. К.вип.7, 2005,с.259-263 ...

Другие похожие документы..