Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Основные свойства функций (четность, монотонность, ограниченность, периодичность). Сложная и обратная функции (явная и неявная функции, обратная, слож...полностью>>
'Конкурс'
17.30 – 17.40 Черепанов В.Г. 17.45 – 17.55 Мельникова Г.П. 18. 0 – 18.30 Турецкая Т.А. 18.35 – 18.45 Осокина Е.И. 18.50 – 19.00 Пермикина Н.А. 19.05 –...полностью>>
'Документ'
В этом помогут материалы, разработанные кандидатом педагогических наук, доцентом 1 МПГУ Н.П. Капустиным в учебном пособии "Менеджмент в управлении шко...полностью>>
'Документ'
Развитие современных молодежных досуговых мероприятий в Белгородской области (на примере работы Губкинской молодежной организации «Скрепка» и Старооск...полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:
Информация о документе
Дата добавления:
Размер:
Доступные форматы для скачивания:

В заїжджих

дворах 3 8

На розлив на

ярмарках 196 286

Збори з роздрібу складали: з рюмочної - 5 рб., ренського погребу - 3 рб., з горілчаного підвалу по 20 рб., з питного будинку 5 рб., з розливу на ярмарку по 1 рб.

При укладанні кошторису на 1867 р. Управа стикнулася з тим, що не були розмежовані губернські та земські податки, а суми, вказані різними губернськими установами, були невірними. Обговорення кошторису 1867 р. було відкритим, на земському зібранні. Загальна сума податків по повіту у 1867 р. становила 23436 рб.:

-за видачу Свідоцтв купцям 2-ї гільдії 687 рб.,

-за 491 питний Патент 1658 рб.,

-з 19 винних складів 190 рб.,

-з 7 ренських 112 рб.,

-з 76 погребів російських вин 76 рб.,

-з ярмаркових виставок 410 рб.,

-з 116 водяних млинів на 146 поставів 146 рб.,

-з землі приватних власників 9298 рб.,

-з землі селян 8031 рб.,

-з майна Бахмуту (вартість 760 тис.) 1900 рб.,

-з млина р. Донець (вартістю 56 тис.) 149 рб.,

-з землі гірничої та казенної 120 рб.

Починаючи з реформи управління "питною справою" 1885 р. і до введення державної монополії на обіг спирту в середині 90-х рр. XIX ст., представники органів земського самоврядування співпрацювали з чинами губернської адміністрації у складі губернського з повітових справ Присутствія. Його очолював губернатор, входили віце-губернатор, прокурор судової палати, управляючі акцизними зборами і Казенної палати, губернський предводитель дворян, голова губернської земської управи і міський голова Катеринослава. Члени повітових Присутствій з питних справ виконували свої обов’язки на громадських засадах.

Земства не мали права відкриття закладів з продажу спиртних напоїв.

У 1895 р. в Бахмуті і повіті було 3 пиво - медоварних заводи із загальним виробництвом 72 тис. пудів пива.

Виробництвом сирого спирту з 1900 р. у селі Авдотьїно займався Животинський Сергій, виробляв продукції на 71 тис. рб., мав 2 парові казани та 28 робітників. Ректифікованого спирту він виробляв на 10 тис. рб. Дворянин Карпов П.О. у маєтку хут. Трудовий на винокурному заводі виробляв спирту на 25 тис. рб., мав 2 парові казани та 22 робітники.

З 1909 р. (з 1 квітня до 1 вересня) міською Думою було дозволено встановлення на тротуарах парусинових наметів для дрібної торгівлі морозивом і прохолоджуючими напоями (торгувати вином і пивом заборонялося). Це - продаж міцних напоїв - могло ускладнити "необхідний за ними поліцейський і акцизний нагляд". За намет платили в сезон 25 рб.

Введення урядом т.з. «сухого закону» напередодні 1 Світової війни погіршило стан збирання акцизу та сприяло розквіту самогоноваріння.

Справжньою бідою для сіл були пияцтво і пов'язані з ним правопорушення.

У січні 1914 р. «Народная газета» таким чином порівнювала поведінку селян сусідніх сіл Кодемо та Зайцево: «Может кто знает наше село Кодемо. Село это как будто забыто, заброшено, хотя в нем имеется одноклассная земская школа, учительница, причт и другая интеллигенция, но сказать мужику просветительное слово никто не может, потому что занят личным своим делом… Были большие праздники: Рождество, Новый год, Крещение и кодемцы провели их хорошо и весело – были и пьяны, и веселы, и нос в табаке, провели праздники в драке, озорстве, били окна мирных жителей, оскорбляли прохожих, …пьют кодемцы зимой, пропивая потом нажитый хлеб». На противагу автор вказував, що «в 4 верстах расположено село Зайцево с таким же населением, но с хорошим духовным наставником в лице священника о. Владимира Гончарова, это село гораздо благоразумнее, …есть кредитное товарищество». Це був прозорий натяк на позицію кодемського священика – 40 річного Федора Івановича Зайцева.

Не покращило справу закриття в 1914 р., у зв'язку з початком I Світової війни казенних винних лавок. Навпаки, пишно розцвіло самогоноваріння і вживання отруйних спиртових рідин. Селяни ящиками розкуповували "політуру". Розповсюдилася торгівля різними одурманюючими "квасами", "спотикачами", «ханжами». Увійшов у вжиток "денатурат" (забарвлений спирт для розтирання), пляшка доходила в ціні до 4-х рб. Кореспондент «Народної газети» описує випадок, коли в селянській сім'ї під час проводів сина на війну було випито 3 пляшки "денатурату" вартістю в 12 рб. і помічає, що справжня ціна цим пляшкам 36 коп. Така екзотична суміш, як "ханжа" готувалася з "тютюну, оцту і всякої погані, заправлялася цукром і ароматичними речовинами". Цукор для браги закуплявся у великій кількості.

Поголовне пияцтво примусило поліцію посилити покарання за появу в публічних місцях у нетверезому стані. Вперше за це відбувався арешт від 7 днів до 2-х тижнів або штраф від 35 до 50 рб., другий раз - арешт від 2-х тижнів до 1 місяця або штраф 50-100 рб., а утретє - від 1 до 3-х місяців або штраф від 100 до 300 рб.

Несподіваним результатом "сухого закону" стало розповсюдження азартних ігор в селах. "Навіть не зміркуєш відразу, що гірше: колишнє пияцтво або цей азарт, який, немов заразлива хвороба, захоплює село за селом..." – писала «Народна газета Бахмутського земства». На поліцію був покладений обов'язок "постійного спостереження за тим, щоб азартні ігри не проводилися і зборища для заборонених ігор були негайно закриті". Поліція повинна була розслідувати, в яку гру грали, хто в ній брав участь, який вона мала характер.

Студент І. Евенбах в «Народной газете» писав про те, як пройшло святкування Великодня у 1915 р. у Бахмуті: «На первый день Пасхи и в последующие дни нигде не было видно пьяных, …драки и ссоры не замечены. Тихо и мирно двигалась праздничная толпа в центр города. У всех было настроение приподнятое от прекрасного весеннего дня, который опьянял своим чарующим запахом. Сразу потянуло в степь, там где зеленела травка… и степь покрылась гуляющими». Автор наважився пройтися Забахмуткою, де живуть «люди тяжелого труда, ...я думаю, что в прошлом году побоялся бы прогулки сюда из-за буйных пьяниц». Евенбах побачив на Забахмутці закритими шинок і винну лавку, бо з початком війни у країні було введено «сухой закон».

Недоїмка податку з дворян 1866 р. становила на 1867 р. 11 тис. рб., з казенних селян - 789 рб.

Для обкладення земель податком повіт був розділений на райони і гласні збирали відомості «особисто на місці». В руках поміщиків було 361 тис. десятин орної землі, 5,8 тис. дес. лісів, неудобій 34,8 тис. дес. На 20 тис. десятин, через відсутність власників інформації не було. Державним селянам належало 257 тис. дес. орної землі, 24 тис. дес. лісів, неудобій 11 тис. дес. Колишнім кріпосним (тимчасово зобов'язаним) 57 тис. дес. оранки, 1,8- неудобій. По гірничому відомству 13 тис. десятин.

Всі орні землі були оцінені в 5,5 мільйонів рб. (12 рб. сріблом десятина). Земство прийняло на службу землеміра і встановило йому оклад на рік 500 рб. сріблом.

Закон 1866 р. вимагав обкладати з вартості майна та споруд. Вигравали менш обладнані “копанки” селян.

Промисловці на I та II З’їздах вимагали представництва у повітових земських зібраннях, бо “дворяни-землевласники своєю більшістю у земських зборах, користуючись цим, перекладають податки з землі на промисловість”.

Циркуляром 17 травня 1866 р. роз'яснювалось, що земства не мають права "обкладати зборами самі вироби і продукти, виготовлювані або продані на фабриках і заводах, а рівно й інших промислових та торговельних закладах, оплачуваних акцизом на користь казни".

У 1874 р. вперше питання земських зборів гірничо-заводської промисловості виникло на I З’їзді промисловців Півдня Росії.

На II З’їзді у 1877 р. розглядали питання вугільних копалень на вимогу міністерства фінансів.

У кошторисах Бахмутського повіту 70-х рр. був хаос, а податки були найнижчими у Катеринославській губернії. З 1890 р. ці кошториси займають провідне місце. У 1877 р. промисловий податок становив 57,8 тис., у 1890 - 178,9 тис. Бахмутське земство збільшило надходження в 3,1 рази.

Закон від 21 листопада 1866 р., “Устав о земских повинностях” мали доволі розмиті принципи оподаткування торгівлі та промислів.

Податку від торгівлі та промисловості земства брали більше. До суми обкладення включалися вироби, торгівельний оборот.

Пропозиція була обкладати попудно відповідно до обсягів видобутку вугілля, солі, глини, будівельних матеріалів, каменю, руди або взагалі не обкладати, бо за орендовані землі власники копалень платили податки.

Бахмутське земство ввело «коефіцієнт цінності» земель (що містять корисні копалини), на який помножало кількість вивезеного залізницями вугілля.

На II З’їзді промисловці Вагнер, Цельтнер пропонували брати за основу засіб підйому вугілля, солі на поверхню: ручний ворот (40 тис. пудів на рік) - 1,5 рб., кінний (300 тис. п.) - 4 рб., паровиком (1 млн. п.)-12 рб. За такими розрахунками при собівартості пуду вугілля 1 копійка податок складав 0,03 коп., 3% від чистого прибутку.

З’їзд просив уряд відкласти податок на 5 років за умови подальшого позвитку залізничних перевезень та відсутності конкуренції з імпортованним вугіллям.

Пропонувався податок 10 р. з парової сили або робітника, з кінного вороту - 50 р.

З горизонтальних штолень без рельсів пропонувалося брати 10 р. як за кінний ворот, з рельсами як з 30-сильної машини, з кінським вивозом - як з паровика 50 сил. Загальний обсяг податку з копальні становив від 10 до 1200 рб. на рік.

Довідки про засіб підйому мінеральногої сировини, потужність машини давав власник, завіряв округовий гірничий інженер.

За таке рішення голосували 8 промисловців, проти 6. Податок становив на пуд у селян 0,1 коп., у середніх підприємців - 0,04 коп., у крупних - 0,02 коп.

Втручання Земства у розвиток промисловості на початку ХХ ст. було мінімальним - видача дозволів на промислове будівництво, збирання місцевого податку з промисловців шахт та заводів.

Бахмутське Земське Зібрання напередодні Х З'їзду гірничо-промисловців Півдня Росії у 1910 р. «переоцінило всі промислові підприємства, внаслідок чого цінність їх для отримання земських податків зменшилася майже на половину. На розміри повітового податку це впливу не мало, оскільки земство, зменшивши наполовину цінність торговельно-промислових підприємств, змінило удвічі цінність землі. Губернський податок, завдяки цій переоцінці, значно зменшився для промислових підприємств. У цих умовах губернське земство не визнало переоцінки, за пропозицією Ради Х З'їзду ухвала губернського земства була оскаржена багатьма підприємствами, для чого Консультативно-юридичним бюро Ради З'їзду були складені зразки позовів до Губернатора і в Сенат.

Бахмутське земство брало по 4,98 рб. з кожної тисячі рублів оцінки копальні, що на всі копальні Бахмутського повіту складало 5500 рб. Генерал М.О.Золотарьов доповів З’їзду гірничо-промисловців у 1910 р. про протест на рішення Земської управи повіту 9 лютого 1910 р. про розмір податку з кожної тисячі рублів вартості копалень та запропонував зменшити податок з північних копалень і збільшити з південних (вугільних).

У період I Світової війни погіршилася робота поліції по стягненню земських зборів. У вересні 1915 р. віце-губернатор О. Тецнер указував на «бездіяльність пристава Бахмуту Савіна, його помічника Карлова, з вини яких недоїмка губернського збору склала 389400 рб. і окладного збору з приватних будинків - 777933 рб.». Справник повіту просив накласти на винних дисциплінарне стягнення, а пристав виправдовувався: "багато недоїмщиків призвані на війну". Податковими інспекторами (контролерами) працювали К. Холодович, титулярний радник Г. Ломаковський.

РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

ТА ПЕРЕРОБКИ ПРОДУКЦІЇ

Питання забеспечення сільського населення продовольством - хлібом на випадок посух було дуже актуальним.

Першим заходом земства була широка компанія у квітні 1866 р. по винищуванню ховрахів - «овражков»; було пред’явлено селянами 1,264 млн. хвостиків. Поміщики О. і Ф.Плещєєви відзначали, що «деякі відрізують лише хвостики і з забобонів відпускають ховраха живим». Земські діячі дебатували, що зручніше: виливати ховрахів водою або застосовувати парові машини (при їх нечисленності і дорожнечі)? Врешті-решт, вирішили замінити здачу хвостиків на здачу нижніх щелеп. Був встановлений штраф з селянина за байдуже ставлення до винищення ховрахів, з десятини по 90 копійок.

У жовтні 1867 р. земське зібрання наказало здавати селянам по 3 ховрахи з десятини, по 30 з селянина. Штраф - 6 рб. з десятини. Це поширювалося і на купців - по 200 ховрахів з капіталу. Проти були Остроухов і Стрелін. Навіть з власників нерухомості у місті від 1000 рублів - по 30 ховрахів. Повинність виконувалася до 1 червня.

Земство виплатило 169 рб. премій Фурсову, Ф. та О. Плєщеєвим, Розену, Лівену, Давидовичу, Полонській за знищення ховрахів у 1866 р.

Земство повинно було прийняти хлібні «магазини» (держрезерв на випадок неврожаю). Але по 3 мировій ділянці вияволося, що замість 20 тис. четвертей є тільки 5 тис. чвертей озимини. Вирішено поповнити нестачу житнім зерном врожаю 1866 р. У листопаді 1867 р. гласний Бахірев доповів про те, що по 1 мировій ділянці в наявності є у «магазині» тільки 20% потрібного хліба. О.І. Плєщеєв доповів, що селяни Іванопілля зібрали увесь хліб до «магазину». Мова йшла про видачу хліба удовам та сиротам. Було вирішено взяти з кожної селянської душі до магазинів по чверті зерна. Мирові посередники повинні були простежити за цим.

У 1872-73 рр. було 226 запасних магазинів, де зберігалося 41775 чвертей зерна. В. Юрін вказував на добру якість зерна у 3 магазинах Гришинської аолості. У Криворіжжі у Юріївці хліб був сорний. Треба перечищати хліб магазинів Андріївської, Степанівської, Селидівської, Новоселівської, Авдотьїнської, Солнцевської, Красногорівської (нестача хліба, перечищати весь) волостей. У Петровській, Голіцинівці хліб з вошами, гнилий, недостача. Видавалися жито та ячмінь селянам у Миколаївській, Солнцевській, Гришинській, Троїцькій, Красногорівській, Камишувахській, Луганській, Лисичанській, Званівській, Бахмутській, Серебрянській, Зайцевській та інших волостях. Грошовий кредит становив 65 тис. р. під поруку.

У 1873 р. неврожай у Троїцькій волості. Видано 192 Товариствам пшениці 1329 чвертів, жита 20061 чверть, ячміня 24120. Ссуди безвідсоткові 60 тис рб., складалися списки тих, кому потрібно допомогти приговорами Товариств, з поверненням до кінця року. Управа закріпила гласних за волостями: М. Філімовова - Зайцівська, Дружківська, Погорелова - Петровська, Архангельська, С. Шультіна - Шультинська, І. Карпова - Андріївська, Солнцевська, Депрерадовича- Камишувахська; інші - за Юріним. 23128 р. зі страхового капіталу повіту видано 37 Товариствам Криворожської, Петровської, Скотоватської, Торсько-Олексіївської (Дружківської), Луганської (1455 рб.), Серебрянської (837 рб.), Званівської (1965 р.), Бахмутської (401 рб.) волостей, с. Троїцького (6431 рб.).

Неврожаї 80-х рр. призвели до скорчення запасів хліба у магазинах у 1886 р. до 12 тис. чвертей. Було розширено громадські оранки - запаси становили 123 тис. чвертей. Були випадки, коли до 1886 р. селяни отримували гроші на неврожай та використовували не за призначенням. Хліб придбали у Старобільську, Білгороді, Маріуполі на 88 тис. р. Загальні виплати становили до 1889 р. 395 тис. р. з імперського капіталу.

Чума рогатої худоби у 1885 р. викликала загибель 1615 голів, у 1886 - 17,9 тис. У 1893 р. невелика загибель худоби. Перше протисибіркове щеплення худоби провели Ф.І. Плєщеєв (1347 голів овець) та Дик у 1895 р. Потім щеплення вели у економіях Судермана (1665 овець), заводі Юза (5350), П. Каменського (1003), Г. Шидловського (3864). Корови та воли щеплювалися у братів Диків - 900 голів, Н. Шмідта - 270, Судермана - 223, Юза - 735, Каменського - 177, Шидловського - 168.

У 1890 р було 260 магазинів, де зберігалося 40722 чверті зерна.

У 1900 р. 72 тис. селян повинні були здати до магазинів по 1,4 чверті озимини кожен у 355 магазинів. Видано на громадські посіви було 876 чвертей, ярини - 1537 чвертей.

Для знищення ховрахів використовували двосерністий вуглець. У 1900 р. з повітового складу продано 26 пудів, знищено 60 тис. ховрахів.

У 1901 р. була жорстока посуха, селяни скосили хліб на сіно, але голоду не було.

На початку травня 1901 р. почалися спека, відсутність дощів, східний вітер, як наслідок неповернуто зерно, сіно погане. Запаси у магазинах становили 1,32 млн. пудів. Повітовий з'їзд вирішив, що за минулі роки селяни мають запаси зерна. Ціни на зерно не піднялися.

Відбувся забій худоби селянами, худобу за безцінь скупили спекулянти. Уряд знизив тарифи на перевізку кормів для худоби. Було надіслано вагоно-преси для пакування кормів. Земство тимчасово відмовило видачу фуражного зерна. На випадок епізоотій були створені «летючі ветеринарні загони».



Похожие документы:

  1. Список научных работ С. И. Татаринова. Работы по истории первобытного общества, древнему ремеслу и раннему средневековью. Археологические открытия в СССР в 1973году

    Документ
    ... доби бронзи Східної України. Автореферат дисерт. канд..наук ... знавства Бахмутського краю // Історія України. Маловідомі імена, под ... ХХ1 століття. Музеї України. 2005, №3-4 89. Часов ... що маємо// Праці Центру пам»яткознавства НАНУ. К.вип.7, 2005,с.259-263 ...

Другие похожие документы..